“Боже, вільна школа” це осередок хоумскулінгу у Вінниці. Тут у 2017 році об’єдналася спільнота батьків, щоб навчати своїх дітей самостійно. З першого дня війни навчання у школі припинили, натомість організували прихисток для вимушених переселенців. На двох поверхах будівлі облаштували спальні місця, де можна розмістити кілька десятків людей. 

Ми вирішили, що будемо надавати це приміщення, як прихисток для переселенців, які були змушені покинути свій дім і їдуть кудись далі: на Західну Україну або закордон. Але в будь-якому випадку вони не можуть перетнути весь цей шлях за один день, їм потрібна ночівля. І ми зібрали десь з миру по нитці матраци, зробили тут багато спальних місць. За день тут буває по 40 людей, - каже співзасновниця школи Даша Горобець.

Окрім школи, Даша з чоловіком Олексієм та знайомими відкрили кілька додаткових локацій для переселенців. Продукти та інші необхідні речі часто привозять небайдужі. 

Люди нам дуже допомагають грошима, приносять ковдри, матраци, подушки. От таким чином ми приймаємо людей щодня. Навіть приймали циганський табір з Ірпеня, - розповідає Даша. 

Тільки за час нашого перебування у школу привезли автомобіль навантажений продуктами та засобами гігієни. Інформацію і про ночівлю і про допомогу школі поширюють у соцмережах. Від початку війни у школі вже переночували близько 600 людей. 

Останній тиждень ця хвиля пішла на спад. І в нас і по волонтерських чатах я це бачу. Це пов’язано з тим, що зараз не дають коридорів і люди сидять, як заручники. Цю ніч у нас ночувала сім’я з Маріуполя, вони там 16 днів по підвалах жили. Якусь їжу на вогні готували. Вони поїхали далі […]. Перший тиждень ми ще якось запитували людей звідки вони. Я робив у телефоні замітки. З Києва одразу люди були, тому що вони найближчі до Вінниці. Потім одразу ж за ними Харків, Дніпро, Кривий Ріг, Одеса, Чернігів, Маріуполь, - каже Олексій. 

Питаємо в Даші яка історія понад усе запам'яталася за цей час. 

Історій багато, вони всі сумні. Веселих історій тут не буває. Мене дуже вразив один чоловік, який виїжджав із Чернігова. Вони приїхали на бусі посіченому уламками і без скла, просто якою там клейонкою зароблене скло. Він прийшов і попросив у мене йод. А я ще не бачила його машини і пожартувала, що ніби пити йод ще рано. Він підняв штанину, а в нього по коліна сині ноги, тому що вони тікали під обстрілами і він впав і ніби як ударною хвилею ноги по коліна перетворилися на такі суцільні синці. І цей мій жарт, він абсолютно, звісно, не доречний. Тому що люди реально тікали з адіща. Ми цього тут не розуміємо часом, - ділиться Даша. 

Куди далі в основному їдуть після Вінниці?

Дехто залишається у Вінниці, кілька сімей або орендували якісь квартири, або їх прихистили тут. Дехто їде там в Ужгород, Львів, дехто їде в Польщу, Молдову. По різному. Я точно бачу, що люди, які бачили жахи війни на власні очі - вони не можуть зупинитися. Їм важко навіть переночувати в Вінниці, яка умовно тиха - вони їдуть далі і далі на захід, за кордон. Чим жахливіший досвід у людини в анамнезі - тим далі вона тікає. 

На території школи ми зустріли Сашу - він з родиною приїхав із Харкова. Перші десять днів у Вінниці жили в “Боже, вільній школі”, потім знайшли квартиру. Тепер допомагає Олексію на шкільному господарстві. 

Ми приїхали в Вінницю, почали шукати квартиру - все зайнято. Зателефонували якійсь жінці, вона дала номера волонтерів. Буквально напевно другий номер, який набрали - Даша відповіла: “Приїжджайте”. Сюди приїхали, тут наче тихо, спокійно. Допомагали тут при заселенні людям, по воду поїхати, опалювати дровами. В Вінниці залишаємось, поки і їхати немає куди. В Харкові в нас там родичі дружини залишились, вони з нами ще на той момент не захотіли їхати. Там на дві родини 5 котів ще і бабуся стара. Поки залишаються, - розповідає Саша. 

Ще ділиться, що щодня думає, про те, щоб скоріше повернутися додому. Але поки небезпечно.

Ми як їхали, то обстрілювали Харків постійно. Просто в наш район ще менше прилітало. Але зараз, там всі райони вже постраждали.Сьогодні прочитав, що 60 шкіл постраждало. 

У день, коли ми були в гостях у школі, там з учнями та дітьми переселенців якраз пекли паляницю - один із символів війни. 

Робота з тістом - це дуже терапевтична річ і це завжди про спільну енергію. Це традиції наші. І плюс паляниця - такий військовий мемчик, який ми хотіли просто обіграти з дітьми. Дітям розказали про варіанти походження цього слова, про те, як паляницю пекли раніше. Ми сьогодні будемо пекти кілька варіантів паляниці. З нами професійний кухар Настя, - каже Даша. 

Тому ділимося рецептом справжньої української паляниці від Насті. 

• 1 кг борошна
• 600 мл молока
• 100 мл олії
• 1 чайна ложка солі
• 1 столова ложка цукру
• 40 г дріжджів

Все активно замішуємо, додаємо в молоко дріжджі. Вимішуємо тісто хвилин 10-15. Потім накриваємо рушником або якимось пакетиком хвилин на 40-60. Перекладаємо потім на деко чи у форму і випікаємо 40 хвилин при температурі 180 градусів. 

Допомогти школі можна за номером картки 5168 7450 3028 3649

Номер Даші - 0980346455 

Номер Олексія - 096 598 9063

Тетяна Олійник