NaПарижі теж вирішив дізнатися, поспілкувався з тими, хто «роздає повістки» та дізнатися їхню думку. Військові не приховують обличчя, не відмовляються, не заперечують, що здивованні відношенням, з яким іноді стикаються. Адже, кожний вчиняє «на власний розсуд»…

То хто вони та чому зараз у Вінниці, а не на передовій?

Сержант Руслан Крівіцин розказує, що захищав Україну ще з 2014 року по 2018-ий у Донецькому аеропорту, Пісках, Авдіївці, Опитному, Зайцевому… Послужний список доволі великий.

«Я сам десантник, але після поранення був переведений у піхоту – до Вінницького ОМТЦК та СП на посаду командиру відділення. Виконую свої обов’язки за призначенням, займаюсь оповіщенням населення міста, вручаючи повістки», - розповів військовий.

За словами сержанта, майже всі його колеги, які нині вручають повістки, воювали у бойових «точках», отримали поранення, за рішенням лікарів наразі не придатні для служби на передовій.

«Я переконаний, що вінничани мають їх знати, не боятися, а виконувати свої громадянські та конституційні обов’язки – приходити у територіальні центри, проходити військово-лікарську комісію, отримувати фахову спеціальність. Це обов’язок кожного громадянина», - підкреслив Р.Крівіцин.

Раніше військові разом з поліцією ходили по вулицям, щоб перевірити особу чоловіка та у разі чого запросити до ТЦК та СП. За словами Руслана Крівіцина, наразі наказ коменданта міста дозволяє перевіряти транспортні засоби, будинки, оповіщати у письмовій чи усній формі громадян – жителів Вінниці, області та тимчасово переміщених осіб.

«Вони (чоловіки призовного віку, - прим. авт.) повинні перебувати на обліку, а для цього прийти у ТЦК та СП, надати облікові дані, не порушуючи закон про військову мобілізацію, пройти військово-лікарську комісію для визначення стану здоров’я та бути готовими захищати Батьківщину. Перебування на обліку – обов’язок усіх. Якщо людина придатна, але не служила, у разі призову направляється в учбовий центр. Інші направляються у військову частину, де проходить службу по військово-обліковій спеціальності», - пояснив військовий.  

Чому він «тут», а не «там», чи не найрозповсюдженіше запитання, на яке Руслан Крівіцин відповів лаконічно: «Я тут. На даний час після контузії та поранення у ногу є інвалідом. Не можу бігати, але виконую свої прямі функціональні обов’язки». Він зізнається, що навіть показує військовий квиток, тим, хто цікавиться.

«До початку війни працював у Польщі. Коли дізнався про вторгнення, хоча багато хто відмовляв, повернувся до України. Приїхав 27 лютого. Пройшов ВЛК 1 березня, а 2-го поїхав у військову частину до Гайсина. У Миколаєві ми були вже 6 березня. Тоді в нас навіть бронежилетів не було, а як їх отримали, то нас відправили на позиції. Потім воював на Херсонському направленні. Найгарячішою точкою вважаю село Ново-Григорівку на Миколаївщині. Поранення отримав 15 серпня. Після лікування ВЛК визначила, що обмежено придатний», - розповів військовий Сергій Стецюк.

Так як його побратими – зенітчики, і не на «передку», то повернувся до них. У листопаді Сергія з підрозділом перекинули на Донецьке направлення. Повернувся з Донбасу він 4 квітня через перевід до ТЦК та СП.

Старший лейтенант Єгор Болховітін зізнається, що 24 лютого 2022-го вивіз дружину з дитиною на кордон, повернувся і пішов до військкомату.

«Пам’ятаю, що довго не могли знайти мою справу. Але наказом від 29 лютого був зарахований до новоствореного батальйону – 1 ОСБ. Базувались у Козятині. Тренувались для того, щоб стояти на блокпостах, але на Великдень, коли були бої за Лиман і Ямпіль, нас відправили на Донецький напрямок. Навчалися по ходу діла», - пояснив військовий.

У безпосередньо бойових діях він приймав участь приблизно 10 місяців. Спочатку був командиром взводу, потім призначили командиром штурмової групи.

«Відібрав молодих і відносно здорових хлопців. Бо воювали всі – від 21 року до 59-и. Робили вилазки за «нуль», тобто за лінію фронту. Під час штурму н.п. Площанка неподалік Кремінної 24 жовтня отримав контузії та поранення. Завдяки ротному, який загинув, вижив. Після госпіталю повернувся у частину. Коли перевели у Вінниці, як обмежено придатного, до роти охорони командиром взводу, ще займався похованнями наших захисників. Кожен раз, коли був на Сабарівському кладовищі, звертав увагу на дату «24.10.2022». Мене поранило, а скільки ми тоді втратили. Тяжко… Зараз мене перевели у 19-ий кабінет, куди хлопці звертаються після ВЛК для уточнення даних», - зазначив Є.Болховітін.

Він звернув увагу на те, що багато чоловіків, які виявились придатними після комісії, у 45-50 років стали студентами, деякі починають говорити, що це не їх війна.

«Ми пропонуємо вибрати в який учбовий центр піти. На вибір - десантні війська, морська піхота, піхота. Якщо у людини є специфічна для армії освіта, приміром, він є програмістом чи знає іноземні мови, шукаємо відповідну спеціалізацію», - додав старший лейтенант.

Старший солдат Артем Наконечний був мобілізований 22 червня 2022 року Вінницьким ТЦК та СП.

«З перших днів вторгнення російських загарбників приходив до військкомату, записувався до Територіальної оборони, залишав свій телефон, дочекався дзвінка, пройшов ВЛК і наступного дня виїхав на Донецький напрямок. Проходив службу у 1-му Окремому стрілецькому батальйоні «Вінниця» в/ч А 7085. Тримали оборону поблизу села Маяки. У вересні форсували річку Сіверський Донець у напрямку Лиману. Отримав контузії, потрапив до шпиталю. Майже чотири місяці лікувався. Потім визнали мене обмежено придатним. На сьогоднішній день прохожу службу у Вінниці, займаюсь оповіщенням мешканців та гостей нашого міста щодо призову, проходження медичних комісій», - зазначає військовий.

За його словами, люди ставляться до оповіщення по-різному.

«Задають багато запитань. Зокрема, «чому ви не «там», а ми повинні йти туди?». Відповідаючи, показую документи, де я служив. Деякі нормально ставляться. Інші неадекватно реагують. Скажімо так, відношення до нашої роботи різне», - зауважив А.Наконечний.

Він пояснює, що «неадекватні» не пред’являють військово-облікові документи, відмовляються отримувати що усні повідомлення, що письмові повістки. Каже, були випадки, коли просто розвертались і тікали. Були випадки коли навіть через паркан стрибали.

«Я вважаю, що у теперішній час, коли держава воює, такого не має бути», - підкреслив військовий.

Штаб-сержант Ігор Вальчук починає розмову з того, що каже про свій вік. 57 років… До війни він працював звичайним електромонтером на вінницькому заводі «Грін Кул».

«24 лютого на заводі колектив розпустили. Я приїхав додому, взяв документи і приїхав у військкомат. Як доброволець наступного дня був відправлений у 59-у бригаду, а 27-го ми вже були під Миколаєвом. Захищали місто. Потім – у Херсонському напрямку. Дивом залишився живим, осколок пройшов через весь одяг, але тіла не зачепив, але був контужений. З 4 квітня у Вінниці», - пояснює Ігор Борисович.

Він зізнається, що через хронічні хвороби та обмежену придатність його у 2015-му не взяли до війська, хоча він хотів воювати в АТО.

«Чесно кажучи, коли після бойових підрозділів опиняєшся у тилу, і бачиш відверто нахабне ставлення, дуже не приємно. Мабуть, це через те, що Вінниця не відчула війну, як інші міста», - додав штаб-сержант.  

Що можна додати. Люди пройшли пекло, дивились йому в очі. Тому для них образливо, коли стрибають через паркан чи починають докоряти. Так, звісно, не всі можуть чи здатні воювати, але це вже мають визначати лікарі.

Військові надали свої фото під час бойових дій