Як повідомляють на сайті Вінницької міської ради, від цього промислу як вважається, пішла й сама назва Щіток. Впродовж історії багато родин села займались виготовленням саме рогозяних щіток та іншого реманенту з рогозу. 

"Наші предки казали – “іду в рогозу”, це означало, що вони ішли заготовляти цю рослину для майбутніх виробів", - каже майстриня Надія Іщенко.

Традиційно рогоз збирали у другій половині літа й вистоювали на горищі. А уже зимою, коли роботи на полі були завершені – люди бралися до плетіння.

"Вироби з цієї рослини мене навчила плести моя мама ще коли мені було 9 років. Її, своєю чергою, навчили цього подруги. Це сьогодні рогозоплетіння сприймається більше як хобі, а колись цей промисел врятував не одну щітецьку родину. Власне, якщо в нашій родині великою нужди займатися рогозоплетінням не було, оскільки мій дідусь був знаним майстром по дереву – столяром, то інші заробляли на життя цими кошиками. Але завдяки тому, що мама все ж опанувала це ремесло, я сьогодні, можна сказати, володію справді тією технікою, притаманною нашій місцевості", - додала пані Надія.

Натомість, писарівська майстриня Галина Заєць опановувала це мистецтво "з нуля". Сьогодні вона не тільки сама плете різноманітні вироби, а й передає це вміння дітям – веде два безкоштовних гуртки з рогозоплетіння. Один при Писарівській школі, інший – при Будинку культури у Щітках.

Її шлях до майстерності у рогозоплетіння почався із зустрічі з тульчинським майстром, який навчив Галину плести з рогози капелюха. Після цього, коли одна майстриня з рогозоплетіння з Щіток на зборах села почала перейматися, що цей давній промисел занепадає, директор школи запропонувала Галині Заєць започаткувати такий гурток.

"Відверто кажучи, перший час ми вчилися разом з дітьми. Купила в однієї з майстринь корзину і почала її вивчати: як ручки сполучаються, які узори, форма тощо. Так поступово-поступово я втягнулась, почало виходити краще, стала придумувати власні вироби та дизайни, і ось уже 32 роки як займаюсь цією справою", - коментує майстриня.

Щороку гуртки під керівництвом Галини Заєць завершують близько 10 учнів, а навчання розпочинається, в основному, з 3-4 класів. Це обумовлено залученням певних навичок, таких як усидливість та гарна моторика рук, тож меншим дітям воно дається важче. Багато учнів Галини стали гарними майстрами, деякі з яких й самі роблять вироби на замовлення. З-під рук майстрині та її учнів виходять не лише капелюхи та брилі, а й різні господарські вироби: великодні кошики, козубки, килими, фігурки тварин тощо.

"Рогоза – дуже еластична рослина. Вона дає можливість виготовляти найрізноманітніші вироби, які є дуже довговічними. А ще рогоза має цілющі властивості. Я кажу учням, що вироби з рогози ми отримуємо від сонця, землі та людської любові. Тому привчаю дітей робити усі вироби з любов’ю, гарними думками та побажаннями здоров’я аби майбутній виріб міг бути справді оберегом для людини", - додає Галина Заєць.

Свого часу щітецькі та писарівські вироби з рогози знали не лише в Україні, а й далеко за межами. Рогозяні капелюхи, доріжки та взуття вінницькі купці відправляли в Польщу, Австрію та Німеччину.

Сьогодні ці вироби також поступово повертаються на закордонні виставки. Зокрема нещодавно наші майстрині повернулися з виставки у польському Кельце, приуроченій Дню Кельце та черговій річниці побратимства між Кельце та Вінницею.

В травні цього року традицію рогозоплетіння в Щітках та Писарівці внесли в список нематеріальної спадщини України.

Надія Іщенко додає те, що місцеві традиції рогозоплетіння потрапили в список нематеріальної спадщини – це більшою мірою заслуга та визнання праці попередніх поколінь.

Фото: Вінницька міська рада