Коли ми говоримо про туберкульоз, багато хто досі уявляє хворобу минулого століття. Здається, що вона давно мала залишитися лише на сторінках підручників з історії медицини. Проте реальність інша. Щороку тисячі українців дізнаються про цей діагноз, а Україна залишається серед країн Європейського регіону з одним із найвищих рівнів лікарсько-стійкого туберкульозу.

Попри повномасштабну війну, міграцію мільйонів людей, руйнування медичної інфраструктури та колосальне навантаження на систему охорони здоров’я, Україні вдалося зберегти програму боротьби з туберкульозом. Ми впроваджуємо сучасні молекулярні методи діагностики, використовуємо інноваційні лікарські засоби, переходимо на коротші схеми лікування, розвиваємо цифрові рішення для підтримки пацієнтів та зміцнюємо роль громад у наданні послуг.

Це безумовно є приводом для гордості. Але цього недостатньо.

Подолання туберкульозу — це не лише питання медицини. Це питання державної політики, соціальної відповідальності, людської гідності та спільної відповідальності кожного з нас.

Кожен з нас має нести відповідальність за своє здоров’я, а на рівні держави мають не лише закуповувати та впроваджувати нові технології з подолання цієї недуги, а й забезпечувати постійний та рівний доступ до них для всіх, кому це необхідно: і в місті, і в віддалених селах, і для тих, хто має гарний соціальний статус, і для людей, які наразі знаходяться у складних життєвих обставинах.

Людина має своєчасно звернутися до лікаря. Лікар — вчасно припустити ймовірність туберкульозу. Лабораторія — швидко провести дослідження. Держава — забезпечити безкоштовне лікування. Соціальні служби та громадські організації — допомогти пройти цей непростий шлях до одужання.

Якщо хоча б одна ланка цієї системи не спрацьовує, ми втрачаємо дорогоцінний час. А разом із ним — людські життя.

Найбільший ворог сьогодні — не лише бактерія. Мікобактерія туберкульозу небезпечна. Але не менш небезпечними залишаються страх, стигма та байдужість.

Скільки людей досі не знають свого сімейного лікаря? Скільки людей відкладають візит до нього лише тому, що бояться почути діагноз? Скільки приховують хворобу через страх втратити роботу? Скільки змушені проходити лікування практично наодинці? Стигма досі змушує людей мовчати. А мовчання дозволяє хворобі поширюватися.

Саме тому боротьба з туберкульозом починається не в лабораторії. Вона починається зі ставлення суспільства до людей, які захворіли.

Що важливо на рівні Держави для подолання туберкульозу та лікарсько-стійкого туберкульозу?

Передусім — визнати, що боротьба з туберкульозом є не витратами, а інвестицією.

Кожна гривня, вкладена в ранню діагностику, профілактику та ефективне лікування, повертається багаторазово. Це збережені життя, працездатність людей, менші витрати на складне лікування  лікарсько-стійкого туберкульозу та нижчий ризик поширення інфекції.

Саме тому Держава сьогодні гарантує:

• доступність сучасної діагностики в усіх регіонах країни;
• безперервне забезпечення якісними лікарськими засобами;
• розвиток людино орієнтованої моделі лікування;
• інтеграцію послуг із первинною медичною допомогою;
• підтримку громадських організацій та спільнот, які стали невід’ємною частиною системи протитуберкульозної допомоги.

Особливо зараз, коли міжнародне фінансування поступово скорочується, саме держава має дедалі більше брати на себе відповідальність за сталість досягнутих результатів. Це стосується не лише закупівлі ліків, а й збереження кадрового потенціалу, розвитку лабораторної мережі, підтримки соціального супроводу пацієнтів, забезпечення безперервності Community-led Monitoring (моніторингу під керівництвом спільнот) та збереження інституційної пам’яті програм.

Але держава не впорається без суспільства. Кожен із нас має свою роль. І ця роль — це вчасно звернутися до лікаря. Не займатися самолікуванням. Підтримати знайому людину, яка проходить лікування. Не повторювати міфи про туберкульоз. Не відвертатися від людини лише через її діагноз.

Саме з таких простих рішень складаються великі зміни.

Подолання туберкульозу — це не лише технології, ліки, фахівці (хоча без цього нам ніколи не впоратися). Україна зможе подолати туберкульоз тоді, коли боротьба з ним стане спільною відповідальністю.

Держави  – за фінансування та подолання соціальних детермінант цієї недуги, таких як бідність та соціальна нерівність;

медицини – за доступ до діагностики та лікування без бар’єрів;

громад – за формування здорового способу життя та підтримку людей, які знаходяться у скрутному становищі, подолання стигми та дискримінації;

а кожного з нас – за формування здорового способу життя, відповідального ставлення до свого здоров’я.  

І коли ми остаточно зрозуміємо: людина, яка захворіла на туберкульоз, — не проблема. Проблемою є байдужість до її потреб.

Україна вже довела, що здатна досягати результатів навіть у найважчих умовах. Але щоб зберегти цей прогрес, потрібні політична воля, сталі інвестиції, міжсекторальна співпраця, активна участь громад і відповідальність кожного громадянина.

Подолання туберкульозу — це не лише про боротьбу з інфекцією. Це про те, яку країну ми будуємо.

Країну, де здоров’я є справжнім пріоритетом.

Країну, де жодна людина не залишається сам на сам із хворобою.

Країну, яка здатна не просто лікувати туберкульоз, а зрештою зробити його рідкісним винятком, а не щоденною реальністю.

Саме так народжується перемога над туберкульозом. Не в одному кабінеті. Не завдяки одному рішенню. А завдяки спільній відповідальності держави, медичної спільноти, громадянського суспільства, міжнародних партнерів і кожного з нас.

Матеріал підготувала Павлова Ольга, лікарка-фтизіатриня, експертка із первинної медицини та охорони здоров’я,  міжнародна експертка з питань протидії туберкульозу.

Підготовка експертних матеріалів та статей для ТБ-спільноти стала можливою завдяки підтримці Stop TB Partnership, Challenge Facility for Civil Society, за сприяння L'Initiative та Unitaid.