П’єса відомого американського драматурга і сценариста Леонарда Герша "Вільні метелики" ("Butterflies Are Free") була написана у 1969 році. Цього ж року її поставили на Бродвеї. А у 1972 році екранізували з Голді Хоун та Едвардом Альбертом у головних ролях. Стрічка отримала три номінації на «Оскар».
У вінницькому театрі виставу «Ці вільні метелики» поставила Оксана Бандура. Ця робота, як і усі інші вистави режисерки, наповнена світлом, справжніми емоціями та неординарними рішеннями. Це історія про справжні почуття і зрадництво, про вічну проблему «батьки і діти», про прагнення свободи і юнацький максималізм.
Головні ролі Дональда та Джил зіграли молоді та талановиті актори театру Артур Константинов та Марія Левченко. Він – щирий хлопець, тікаючи від материнської опіки, намагається налагодити самостійне життя у великому місті. Вона – його сусідка по квартирі, вільна від усіх і від усього, сповнена життям й радістю.
Проте стабільні стосунки між ними, то скоріше виняток, ніж правило. Адже він – абсолютно незрячий…. Аби вжитися у непросту роль, Артур Константинов намагався зрозуміти, що відчувають люди, які не бачать. Він навіть побував у товаристі сліпих, аби поспостерігати за незрячими, щоб хоча б трішечки наблизитися до розуміння своєї ролі.
"Я повинен сконцентруватись на тому, що я бачу, але при цьому ще й говорити текст, жестикуляцію не робити, ходити при цьому. Ну тобто багато нюансів і в цьому є складність. Тобто, я інколи ловлю себе на думці, щоб я не подивився, тому що це дуже важко", – ділиться Артур Константинов.
Сліпота головного героя – це проєкція на кожного з нас. Адже незрячим можна бути не лише буквально. І це глибоке та важливе питання вибору та усвідомлення себе та своїх потреб. Також ця вистава про надмірну опіку над дітьми й усвідомлення своїх помилок у вихованні. Проте, на думку Артура Константинова «Ці вільні метелики» передусім про кохання.
"Все-таки, мені здається, це більше для молоді... відносини між жінкою та чоловіком є надважливими і не треба «плювати» в душу. Ця вистава вчить саме цьому: бути справжнім і довіряти своїм відчуттям", - додає Артур Константинов.
У виставі багато динамічної музики, пластики та танців. Цікаві декорації та світлові ефекти підсилюють невимушену атмосферу й дозволяють «з головою» поринути в дійство, яке відбувається так близько... Адже вистава йде на малій сцені і актори у безпосередній близькості до глядачів розкривають свої образи і діляться найпотаємнішим… Побачити цю чуттєву мить можна у театрі Садовського 25 квітня о 18.30, а також 1, 2 та 25 о 18.00.