Щодня поруч із ними є людина, яка допомагає впоратися з побутовими труднощами, зорієнтуватися в освітньому процесі та спокійно прожити навчальний день у звичному для всіх ритмі, зазначають на сайті міської ради.

Ранок у старшій групі дитсадка №17 починається з метушні: хтось ще тримає маму за руку, хтось уже біжить до друзів. Вихователька просить ставати в коло, звучить музика – малеча робить руханку. На столах чекають фарби, пластилін, конструктор. За кілька хвилин буде сніданок, потім заняття й прогулянка на засніженому майданчику. Серед цього жвавого ритму є діти, яким складніше швидко переключитися. Вони можуть розгубитися, затриматися біля дверей, не знати, з чого почати. І саме тут поруч – асистент дитини. Для п’ятирічного Тарасика – це його мама.

«Коли я зрозуміла, що син готовий іти в садочок, вирішила допомогти йому в адаптації. Чоловік військовослужбовець, тому супровід узяла на себе. Я пройшла спеціальне навчання – жестову мову, домедичну допомогу, особливості роботи з дітьми з різними нозологіями. Усі ці знання дуже потрібні на практиці. Під час занять я допомагаю йому включитися в гру, зрозуміти правила, заспокоїтися, якщо хвилюється. Коли дитина почувається впевнено, вона з радістю бере участь у житті групи», – каже мама дошкільника Інна Чорній.

Історія Тарасика – одна з багатьох у громаді. За кожною такою родиною стоїть не лише особисте рішення мами чи тата, а й вибудувана система підтримки в освіті.

«Асистенти дітей супроводжують хлопчиків і дівчаток з особливими освітніми потребами в садочках і школах громади. Вони допомагають у самообслуговуванні, харчуванні, пересуванні, підтримують у комунікації з дітьми та педагогами, спостерігають за станом здоров’я. Такий супровід дає дитині можливість бути повноцінною частиною групи чи класу, брати участь у заняттях і поступово ставати більш самостійною», – розповідає директорка департаменту соціальної політики міської ради Валентина Войткова.

Бо якщо в групі чи класі з’являється дитина, якій потрібна додаткова увага, громада має створити для неї умови. І сьогодні такої потреби стає більше, про це кажуть в департаменті освіти міської ради.

«Кількість дітей з особливими освітніми потребами в нашій громаді зростає. Війна посилила цю тенденцію – ми бачимо більше дітей із психологічними травмами, фізичними ураженнями, порушеннями зору та слуху. Водночас батьки діток з особливими освітніми потребами дедалі частіше обирають інклюзивне навчання, бо хочуть, щоб їхня дитина навчалася серед однолітків і почувалася рівною, пройшла соціальну адаптацію. Тому важливо розвивати систему супроводу, зокрема, інститут асистента дитини, тих людей, які допомагають адаптуватися та впевнено почуватися в освітньому середовищі», – зазначає директорка департаменту освіти міської ради Оксана Яценко.

Про адаптацію дітей у садочку й школі та важливість підтримки поруч говорять директорка департаменту освіти Оксана Яценко та директорка дитячого садочка №17 Інна Сметанюк.

«Коли поруч є людина, яка добре знає особливості дитини – її спосіб спілкування, реакції, потреби – адаптація проходить значно спокійніше. Ми активно співпрацюємо з батьками. Вони можуть підказати педагогам, як краще зрозуміти дитину з особливими освітніми потребами, коли варто підійти, а коли дати простір. Така взаємодія допомагає вибудувати комфортний освітній процес», – розповідає завідувачка дитячого садочка №17 Інна Сметанюк.

У школі – інший темп. Дзвінок, відкриті підручники, нова тема. І тут теж комусь потрібна підтримка, щоб увійти в урок без хвилювання і не загубитися серед нових завдань. Саме тому мама четвертокласниці Вероніки також стала асистенткою для доньки.

«Я розуміла, що їй потрібна підтримка в школі. Допомагаю організувати робоче місце, розкласти підручники, налаштуватися на урок. Якщо є хвилювання, можемо зробити паузу й повернутися до класу вже спокійніше. Зараз донька навчається у четвертому класі, і ми плануємо «переходити» разом у п’ятий. Там буде більше вчителів і нових предметів, тому підтримка ще потрібніша. Для мене важливо, що донька не залишається сама зі своїми труднощами й може вчитися разом з однолітками», – пояснює Наталя Григоренко.

У громаді 74 дитини вже мають таку підтримку. І за кожною цифрою – щоденна робота дорослих, маленькі кроки вперед і впевненість, що поруч є той, хто допоможе.