Як пишуть на фб-сторінці "Ямпільські вісті", Ярослав Спринчак – уродженець села Довжок. У 2016–2017 роках проходив строкову службу в Національній гвардії України, у підрозділі спеціального призначення. Повномасштабне вторгнення зустрів на Київщині, де працював. Разом із вітчимом чули перші обстріли Києва та Гостомеля, а вже за кілька днів прибув до військкомату на Ямпільщині – мав резерв першої черги.

Спершу служив солдатом у десантно-штурмовій бригаді. У Бахмуті воював поруч із загиблим побратимом із с.Придністрянського, кулеметником Іваном Ліщинським:

"Це був мій побратим. Я тоді лежав у госпіталі з пораненням, а він загинув", – пригадує Ярослав.

Перше поранення отримав у Бахмуті. Згодом його перевели до інженерно-саперної бригади. Нині він сапер, старший солдат, старший сапер.

"Були бойові виходи. Маю також медаль «За збереження життя». Тоді ми знайшли пораненого бійця майже при смерті, надали йому першу допомогу", – розповідає військовий.

"Золотий Хрест" Ярослав отримав за бойові дії на Донеччині. Саме там українські воїни зупинили танковий штурм – десять одиниць ворожої техніки. Поле було заміноване, і окупанти потрапили в пастку.

Нині сапер Спринчак із побратимами продовжує мінну справу:

"У кожного свої настрої. Паніки немає. Я ціную тих, хто справді допомагає і вболіває за військо. Мене тримає присяга народові України. Даючи її у 2016 році на Харківщині, перед власною матір’ю, я вже бачив, як виглядає війна. Дуже не хочу, щоб вона прийшла в Довжок чи Ямпіль", – каже він.

На рахунку Ярослава – сім контузій, три з них зафіксовані офіційно. Один маленький осколок біля скроні лікарі так і не змогли видалити. Попри це, боєць пройшов повноцінну реабілітацію.

"Для мене найвища нагорода – повернутися з побратимами живими. Сам можеш не повернутися, але хлопці мають дійти додому. Оце і є справжня перемога", – говорить старший сапер.

Фото: фб/"Ямпільські вісті"