У час війни постає питання: чи може філармонія залишатися «островом естетики», чи вона мусить стати інструментом культурного спротиву? Де проходить тонка межа між мистецтвом як терапією та мистецтвом як пропагандою - і чи змінився репертуар після початку повномасштабного вторгнення? Сьогодні дерусифікація звучить радикально: ми не просто замінюємо одні прізвища іншими, а відкриваємо забуту українську класику. Критики кажуть, що фінансування культури під час війни - розкіш. Але чи не є воно необхідністю для збереження духовного імунітету нації? Вінницька філармонія разом із громадою шукає відповідіі на ці та інші питання.