Сьогодні ми говоритимемо про одну з найболючіших тем нашої історії — депортацію українців. Це сторінка, яку довго замовчували, але яка залишила глибокий слід у долях тисяч родин. Ми спробуємо розібратися, чому це сталося, як переживали люди примусові переселення, і як сьогодні Україна зберігає пам'ять про ці події. Для інформації, 21 жовтня 1947 р. пройшла наймасовіша депортація населення західної України. За один день до Сибіру і Казахстану було вивезено понад 75 тисяч українців. Після завершення радянсько-німецької війни, діяльність Української повстанської армії спрямовувалась проти радянських владних структур. Політичне керівництво СРСР постійно шукало нові форми нейтралізації повстанського руху. Саме депортація стала потужним та ефективним інструментом для розправи з «інакомисленням» українців. У 1944-1946 роках з теренів Західної України у віддалені місцевості СРСР було депортовано понад 14 тисяч родин учасників національно-визвольного руху. Найбільша депортація населення із Західної України відбулася 21 жовтня 1947 року. Вона увійшла в історію під кодовою назвою операція "Захід". Операція розпочалась у Львові о другій годині ночі: в помешкання львів’ян вривалися військові й після нетривалого обшуку дозволяли похапцем зібрати особисті речі, після чого цілі сім’ї у вантажівках доправляли на залізницю. З 2 до 4 години ночі те саме спіткало жителів Рава-Руської, Жовкви, Бузька, Городка, Яворова. На Буковині, Волині, Івано-Франківщині, Рівненщині, Тернопільщині все розпочалось о 6 годині ранку. Під час виселення силовики вилучали зброю, націоналістичну літературу і антирадянські листівки, брали у полон учасників підпілля. На всіх депортованих чекали каторжні роботи на копальнях та в колгоспах Сибіру. Операція «Захід» стала однією з найбільш масових і короткотермінових депортацій західних українців.