Це єдиний в Україні міжнародний фестиваль документального кіно про права людини.
Покази фільмів Мандрівного фестивалю відбуваються у місцевих кінотеатрах, будинках культури, школах та вищих навчальних закладах, кіноклубах й креативних просторах, книгарнях, бібліотеках, а також установах пенітенціарної системи.
Важлива складова заходів дискусії, спілкування з режисер(к)ами стрічок, запрошеними правозахисниками(-цями), діяч(к)ами культури. Обговорення фільму спонукає аналізувати порушену в ньому проблему та шукати оптимальні шляхи її вирішення на локальному та державному рівнях.
Для перегляду фільмів та участі у заходах потрібно зареструватися тут.
Аби знати все про рідне місто, підписуйтесь на наш Telegram - канал https://t.me/mnb_vinn
Розклад XVIII Docudays UA на Вінниччині:
Фільм порушує одну із замовчуваних у суспільстві тем — пологову травму. Через три історії Мелоді, Стелли та Люсії, які народжували в різних країнах, ми побачимо реальне обличчя проблеми, яка замовчується жінками через тиск суспільства і медиків.
Приватний детектив Ромуло отримав завдання дізнатися про умови життя в будинку для літніх людей. Для цієї місії він наймає 83-річного вдівця. Серхіо стає агентом під прикриттям й оселяється в установі. Йому потрібно розвідати, що відбувається в стінах будинку, але він дедалі більше починає перейматись долями його мешканців/-ок.
Граючи в онлайн-ігри, можна зіштовхнутися з небезпечною для життя формою кібернасильства. На онлайн-гравців постійно чатують «свотери», назва яких походить від SWAT (підрозділ швидкого реагування). Вони в жорсткій формі розігрують стрімерів, викликаючи до них під час трансляції спецназ.
У фільмі досліджуються умови, в яких кур’єри Мілана доставляли їжу під час пандемії. У місті працює понад 3000 велосипедистів, які з набитими замовленнями рюкзаками, пересуваються вулицями, день за днем стукаючи у двері. Більшість кур’єрів — мігранти з Африки, Азії та Південної Америки, які опинилися на перетині гіг-економіки, капіталізму, COVID-19 і кризи біженців.
Після довгих років вигнання на Кубі Їра повертається на батьківщину до Колумбії, де живе її матір. Мирна угода між повстанцями FARC і колумбійською владою поклала кінець громадянській війні, що тривала десятиліттями. На тлі цієї події Їра та її матір Рубі намагаються знайти власний шлях до примирення. Донька прагне повернути втрачену через різні політичні переконання родину й забрати матір до себе. Але Рубі присвятила себе боротьбі за права людей під час жахливої ситуації в країні. Перед героїнями постає вибір: батьківщина чи сім’я?
У фільмі режисерка Елеонор Вебер спростовує пропагандистські образи, пов’язані з війнами в Афганістані, Іраку та Сирії. Авторка мала доступ до архівних відео американських і французьких збройних сил, які й використала у фільмі. Ми бачимо реалії льотчиків-винищувачів, які керують гвинтокрилами над зонами бойових дій. Їх сприймають наче запрограмованих машин, хоча ті живуть у постійному страху припуститися помилки.
Консультаційний центр «Добре горе» у Нью-Джерсі пропонує цілісний підхід до жалоби. Режисерка Катріне Філп розповідає ніжну й інтимну історію про життя кількох дітей, які недавно втратили батьків. Аби впоратись зі своїм горем, вони мають прожити сум зі щирістю, сміливістю, гумором і любов’ю. У фільмі «Щось прекрасне лишилося позаду» учні стають нашими вчителями у пошуках кращих способів справлятися з втратою.
У 2015 році в Румунії виникла гостра політична криза, до якої призвела трагедія у бухарестському клубі «Колектив». Тоді внаслідок пожежі 27 людей загинули на місці, а 180 були важко поранені. Ще кілька десятків людей померли в лікарні з опіками, які не загрожували життю. Через цей випадок лікар закликав ЗМІ розслідувати справу й дошукатися до причини смертей. Журналісти/-ки не лише знаходять відповідь, а й розкривають масштабні оборудки у сфері медицини. Новопризначений міністр охорони здоров’я йде на контакт із пресою та намагається реформувати систему, але на його шляху теж стоять перепони.
Перші кадри фільму схожі на фантастичний апокаліптичний трилер. Утім, це не що інше як жахлива реальність минулого року, яка просочилася до нас з 11-мільйонного Уханя. 23 січня 2020-го місто закрили на карантин для боротьби зі спалахом нової епідемії COVID-19. «76 днів» — це приголомшливі історії людей, які опинилися в епіцентрі пандемії. Ми бачимо жінку, яка благає про змогу попрощатися з батьком востаннє; дідуся, який страждає на деменцію й не може віднайти шлях додому; медсестру, яка має повернути особисті речі родичам загиблих. У фільмі інтимні історії засвідчують і масштабну трагедію, і людську стійкість.
Читайте також У Вінниці презентують комікс "Оборона Замостя. Легенда про лопату"