Це крок до того, аби про геноцид українського народу знали та пам’ятали не лише в Україні, але й в усьому світі.
Проголосувати за петицію можна тут. Загальнонаціональну ініціативу вже підтримали понад 37 тисяч громадян. Щоб її розглянули, необхідно зібрати 50 тисяч підписів. Як розповіла Наталя Штогрин - директорка молодіжного центру «Квадрат», лише 16 зі 195 країн світу визнали Голодомор геноцидом українців. Саме слово «Голодомор» залишається невідомим, адже його й досі немає в англомовних словниках, а це ускладнює поширення та розуміння інформації про нелюдський злочин радянської влади проти українців. Про те, як говорити з молоддю на таку соціально важливу тему, йшлося під час круглого столу, за участю істориків та представників Українського інституту національної пам'яті. Під час обговорення в залі розмістили 24 стільці із свічкою пам’яті, що символізували кількість смертей від голоду за одну хвилину.
«Ми збирали в тому числі заради того, щоб нагадати про цю петицію. Деякі учасники круглого столу одними з перших підписали петицію, для того, щоб у світі дізналися не лише слово «геноцид», а й «Голодомор», що в Україні була така історія. Щоб це слово увійшло в усі англомовні словники. Всі одноголосно згодні з тим, що про це потрібно говорити, причому не лише у день вшанування», - пояснила директорка молодіжного центру.
За дослідженнями українських вчених з Інституту демографії та соціальних досліджень, в роки штучного Голодомору Україна втратила близько 4,5 мільйонів людей. Ще мільйони з них залишилися невідомими та безіменними. В архівних документах взагалі не використовували слово Голодомор, замінюючи його “продовольчими труднощами”. Наголошує кандидат історичних наук, професор Володимир Петренко, який досліджував матеріали про голод 30-х, у Вінницьких архівах та СБУ. Архівні джерела свідчать, що навіть за слово “голод” чи записи, які вели голови сільських рад могли розстріляти”. Тому дуже важливо нам, сучасникам, сьогодні зберегти пам’ять про цю трагічну сторінку української історії та знайти потрібні слова, щоб розповісти дітям та молоді, про страшні голодні 1932-33 роки. Правильно подавати інформацію про цей злочин радянської влади, щоб молодь цінувала те, що має сьогодні та не допустити повторення цієї трагедії у майбутньому.