Війна перевернула моє життя з ніг на голову. Змінила мої переконання та думки – зізнається легендарний футболіст харківського Металісту та збірної України Олександр Горяїнов. Він до останнього залишався з родиною в Харкові, чергував у місцевій теробороні та їздив допомагати військовим.

Остання крапля – це донька, бо в неї почалися якісь панічні атаки і істерика кожен день і ми подумали, вирішили, що треба щось робити. Ми, взагалі, з жінкою думали вивезти дітей і потім повернутися, але потім, коли почались там. В нас залишилися сусіди, в нас на районі, і ми, коли зідзвонювались, вони казали, що все сильнішає, сильнішає, сильнішає і так склалося, що залишились у Вінниці, - каже Олександр. 

Зараз Горяїнови живуть у родині товариша, тренера вінницької Ниви Олега Остапенка. Віддячити Олександр вирішив професійно – допомагає тренувати місцеву команду. 

Коли почали ходити розмови про відновлення чемпіонату України й моєму другу Олегу Володимировичу Остапенку надійшла пропозиція стати головним тренером «Ниви», він мені сказав, що, якщо є бажання – ти можеш допомогти. Я сказав: «звичайно є», бо футбол – це моє життя і так, взагалі, почалася моя кар’єра у СК «Ниві» у Вінниці. Ми почали збирати команду нову. Дивилися різні матчі, і юнаків, хлопців 2005-2006 років і так, крок за кроком, почали, почали збирати нову команду, нову «Нива» Вінниця. Потім переговоривши з нашим президентом Артуром Юрійовичем Загоруйко, він теж пропонував. Почали тренувальний процес. Пару місяців вже. Команду зібрали, і граємо в контрольні ігри й, як то кажуть, крок за кроком, готуємося і з оптимізмом дивимось в майбутнє. Вінниця - дужу дуже гарне місце, і я гадаю, що жителі, мешканці міста бачить-бачили футбол європейського рівня, і коли Вінниця була в Єврокубках, так? І-і-і, я думаю, багато вінничан скучили за цими, за цими часами. Я гадаю, що якщо Вінниця, якщо “Нива” буде розвиватися-розвиватися, то я бажаю, мабуть, “Ниві” через декілька років опинитися знову в Єврокубках. І не тільки “Ниві”, а й мешканцям міста, - зізнається чоловік.

Футбол зараз має особливу місію: об’єднувати людей та допомагати Збройним Силам України, - каже Олександр. Тому він бере участь у благодійних матчах легенд футболу.  Нещодавно такий відбувся у Вінниці.

Це класна ідея. Такі матчі в цей час дуже важливі, але дуже шкода, що цей матч проходив без глядачів. Я гадаю, що, якщо було з глядачами, то було б набагато краще. Футбол об’єднує: і країну, і так, буде, звичайно, буде складно проводити чемпіонат, можуть бути різні форс-мажори, але я гадаю, що треба якось проводити, бо це, хоча, хоча і без глядачів, але я думаю, якісь трансляції будуть, якась віддушина для людей теж повинна бути у вигляді футболу, - каже футболіст.

Мої футбольні здобутки та атрибутика давно вже на благодійних аукціонах, каже Олександр. Усе те, що здобувалося на полі роками зараз має конвертуватися в допомогу військовим.

Ну ми, ми взагалі..коли виїхали з Харкова без грошей, без нічого, все там лишилося і на банках, ну і..ну як може ми то якісь футболки там на аукціони? Віддаємо тобто рукавиці, книжки, там таке, ну..що можемо, то робимо. Взагалі я вражений всіма українцями нашими: і футболістами, і тренерами, які як одне, ціле допомагають і армії, і людям там з гуманітарною допомогою, усім. Я знав, що у нас така нація, але до такої, до такого ступня, щоб всі об’єдналися, це вражає, що українці такі, така мужня нація міцна, - продовжує Олександр.

Наприкінці розмови Олександр перейшов на українську мову й зізнався, що тепер усе солов’їною – російську обіцяє забути назавжди.

Я все життя розмовляв російською, хоча я вчив у школі українську і все життя, так склалося, розмовляв російською. І, я, розумію українську повністю, я розумію, я можу дивитися фільми на українській, слухати музику. Раніше міг слухати, нема питань. Але розмовляв виключно російською, бо, як мені тоді здавалося, що це не є проблема, так. Але зараз я розумію, що це було неправильно. Коли я чую, як, як хтось розмовляє на вулиці, в магазині, ну, це для вуха дуже-дуже приємно. Я вважаю, що кожен повинен в Україні розмовляти українською. Хоча б намагатися, бо я думаю, моя така думка, що, ця страшна війна - це одна з основних причин, щоб ця "руськоязичне населення, так? Русскоязычное населения, давайте нас спасать, и всё такое". Тому я гадаю, що мова - це сила. Це щит нашої Батьківщини. Мені складно, але я намагаюсь переходити на українську мову. Це не хайп - це внутрішнє, ну, внутрішнє в мене щось таке трапилось, що…я розумію, що так правильно. Розмовляю зі своїми друзями і про мову, про язик, немає значення, і все таке. Деякі кажуть, що це все фігня, що мова немає значення. Намагаюсь їх переконати, що мова має значення, що мова - це, ще раз повторю, це щіт, це зброя, - каже Олександр Горяїнов.