«Поезія для мене – той несупокій (саме в такій орфографії), що змушує ніколи не завмирати в переситі, а безупинно досліджувати свій простір і те, чим він населений. Це ніби ночівля в полі вітряної ночі. Тривожність і благо постійного руху» - Катерина Калитко – лавреатка Національної премії України ім.Т.Шевченка.